[4 СТИХІЇ] - Інтерв*ю з Povitrulya

Якась розумна людина колись сказала, що раби люблять свої кайдани. А й справді, нам настільки приємні рамки нашого матеріального світу. Все можна порахувати, все можна зрозуміти, на все і вся у нас є формули та до всього можна підібрати алгоритм. І саме тому чимало з синів Землі відчайдушно відмахуються від думки про щось хоч трохи неймовірне, невловиме. "Вітер в голові" - так звикли характеризувати тих, кому не до душі тілесне рабство, хто не хоче жити в сірих буднях заради примарного та найімовірніше - чужого майбутнього. Народжений повзати не зможе літати - хочуть сказати нам бранці власної сліпоти та безнадійності. Народженого літати не прив*яжеш до землі!

In the sky a mighty eagle

Doesn't care 'bout what's illegal

On its wings the rainbow's light

It's flying to eternity

Eagle fly free

Let people see

Just make it your own way

Leave time behind

Follow the sign

Together we'll fly someday

Eagle Fly Free, Helloween

Могутність спопеляючого усе навколо спалаху криється у Вогні. Невмолима непохитність ховається у Водних глибинах. Нескінченний цикл життя та смерті у владі Землі. Та саме Повітрю подарований найцінніший скарб - свобода.

Повітруля - вона всюди. Зараз вона пише оповідання про потяги-привиди, лише мить - і вона няньчить свої архангелят, кліпнув оком - і свіже повітря дмухнула в іржаві колектор під назвою "Конгрес"...

Вона різна - і єхидно жартівлива, і по-дорослому мудра, і натхненно творча... І здається, ніби вона завжди ширяє над нашими мізерними та злиденними е-буднями. Їй байдужий голд, попили, політичні баталії та який ідіотизм апдейт збирається втілити наша кохана е-адміністрація. Її царина - творчістю, а самобутній дух Музи не скуєш та не поховаєш.

Скорочена версія цього інтерв*ю доступна тут

UkrainianGuerilla: Які вітри принесли тебе в цю покинуту здоровим глуздом землю? (в сенсі - в ерепаблік)

Povitrulya: З певних причин я відчула поклик до чогось нового, і якраз в українській соцмережі WEUA.INFO, що на заміну ВК придумали, на мене нарвався Mekkanizm і запросив сюди. Зайшла глянути що й до чого і таки вдалося голову задурити, а потім і втягнутись потрошку :)

UkrainianGuerilla: І дуже добре, що втягнулась=) Поговоримо про твоє командирство. Тобі завдяки своїм надприроднім здібностям удалось заснувати унікальне МЮ, відоме як "Молоді Архангели"

Povitrulya :D

UkrainianGuerilla: у вас наскільки я розумію немає субординації, чат нагадує балачки за кавою, але танки є, і досить таки сильні і немолоді гравці таки підтягуються. В чому секрет такого явища?

Povitrulya: ну власне спочатку не планувала створення ніякого МЮ. З самого початку хотіла бути таким собі вільним стрільцем, який бродить по світу в своє задоволення. Тому коли прийшла на Рєпу, обійшла десятою дорогою великі МЮ, які рекламувались, і пішла шукати невеликі, де менше народу, а значить комфортніше, Принаймні мені. Так опинилась в Аресі, спокусилась на їхнє "Неможливе для людини можливе для Бога", Хороші там люди виявились, гарно прийняли. Але так сталося що через певний час пішла шукати пригод далі. Напевне вітер змінився то понесло.

Так опинилась в Українських архангелах. Також дуже приємний народ був, прижилась, стала перетягувати своїх друзів. Потім побачила що один гравець віддає безкоштовно МЮ. І назва була майже наша, "Чорний ангел". Попросила взяти його на себе свого братика, щоб потім придумати що з ним робити, в мене ж руки загребущі ^_^ Але в нього трішки з часом був напряг то щоб того Ангела не перехопили, вирішила взяти на себе. Відпросилась в командира, ДаркАнгела, ну і заодно цікаво стало пошаритись по адмінці, подивитись, чим власне командири дихають. Але так сталося, що не встигла я туди зайти і прийняти на себе загін, одразу кілька друзів кинулись за мною і загін отримав перших бійців.

Ну тут вже нічого не лишилося робити, як приймати на себе повноцінне командування :D Звісно все почалося з перейменування, чорне - колір гарний, але більше пасує ангелам білий, принаймні ангелам нашого спрямування. Тому так як ми були під Архангелами України було вирішено перейменувати в "Молоді Архангели України". Попередньо домовилась з командуванням, що будемо типу академії для них. Фішка в тому, що вирішила збирати біля себе нубиків, навіть якщо їм один день від роду. Не дивлячись на їхній дамаг, власне, комусь то треба ростити :)

Ну і одразу було зазначено, що ми - вільний загін для вільних людей. Гаслом загону став вираз: "Spiritus ubi vult spirat et vocem eius audis sed non scis unde veniat et quo vadat". Що це значить? "Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде." Майже про мене, хоча звісно поки що я в тілі :)) Ну і про тих, хто біля нас осідає, кому з нами комфортно.

В нас і справді нема субординації, погонів, зборів. Дехто з тих хто прийшли до нас обумовлювали одразу, що вони відлюдьки, і хочуть собі відсидітись в лісі (то ціла поема, як описували своє сидіння в лісі )) Ми не законники, хоче людина зберігати певну дистанцію але числитись в МАУ - нема проблем. Єдина умова - носити однострій.

Ще одна особливість - до нас можна потрапити за запрошенням, вільного входу немає, Але є вільний вихід. Кому щось в нас не подобається - має можливість в любий момент нас покинути, і при цьому і в подальшому лишатись нам другом. Ми не ревниві і майже не амбітні, нас більше цікавить атмосфера чим дамаг, якість чим кількість :)

Радо запрошуємо до свого чатика цікавих нам людей, і не важливо з яких вони загонів. Навіть якщо вони ніколи до нас не перейдуть, вони всеодно лишаться друзями і ми будемо мило флудити. Як каже наша Катя - "флуд наше всьо" і я з нею цілком згідна. Зрештою флудилка для того і створена, щоб в ній флудити :) Дивуюсь, як в більшості флудилок гоніння на флуд оголошено, також на противагу їм кажу: в нас флудити МОЖНА і навіть ТРЕБА! Єдине звісно бажано щоб флуд був осмислений, цікавий і веселий :)

UkrainianGuerilla Сказано "не одним хлібом жиє людина", але багато хто таки не згоден з цим твердженням. Це надзвичайно прозаїчне питання, але як у вас із забезпеченням?

Povitrulya З приводу танків і булочок - в нас справді досить унікальний загін. Маю трішки друзів серед всіх верств населення еУкраїни, тому досить багато з них прихильно відносяться до нашого загону і шлють велику кількість булочок, особливо раніше, коли ми ще тільки на ноги ставали. Але найвеселіше, що наш народ мало його потребує, багато хто самі мають, на самозабезпеченні, то іноді змушена за ними бігати: кому булочки, кому булочки, признавайтесь :D

Щирий уклін тим хто про нас так піклується звісно :) Це і Старші Архи, Квасят, Дарк Ангел, Вінсофт, і з інших загонів. Ізяслав, Богун з Вовків, та взагалі я зара і не перечислю всіх тих хто вкладав в ріст наших янголяток. Їх багато і всім їм велике дякую!

Свого часу подружитись з Церезаром, то мій еТато взагалі, то він вирішив нам допомогти і перейшов до нас, зараз в нього трішки складні часи, але як кажуть мудрі - все пройде :)) І все налагодиться :)

Маємо надію найближчим часом запустити своє виробництво танків, булочки як я писала в нас з подостатком і будуємо свої заводи, то ж мої янголятка не будуть ходити голодними :D

UkrainianGuerilla[ уххх

 головне щоб мене не звинуватили в безпринципній рекламі архангелів=_

Ще одна твоя особливість - ти одна з небагатьох, хто несе світлий вогник культури у ряди смутного народу

Повчальні чи просто веселі чи розважальні статті, ознайомлення з японською та не тільки культурою

 Що саме тебе надихає писати це все для нашої у більшості неписемної маси?

Povitrulya: ну якщо коротко то мабуть, що маю то й даю. А світ досить таки цікавий і різноманітний, то ж багато хто не читаючи і не дивлячись на нього, дуже обмежує собі існування, бо то навіть життям не надто назвеш, так, існування. Намагаюсь свою писанину приправляти якимись цікавинками, щоб простимулювати потягнутись до енциклопедій, до інших книжок, подолати ту ідіотську дуку, що коли много букофф, берез, грабів, ялин то між ними заблукати можна.

: Іноді мене звинувачують, що мої екзерціси надто інформативні і занудні, ну але то вже хто на що вчився. Комусь цікаво, хтось скаже - фуфєлпаражняк, на всіх не вгодиш :)) Та й не маю такого наміру, вгоджувати всім, а кому засмакує - для таких і писати цікаво. Зрештою це й справді цікаво - писати :)

Сама пізнаєш багато нового, чим хочеться поділитись з друзями, багато друзів набуваєш. Наприклад з Сунь Чаєм ми стали друзями коли погризлись на тему мобільних рацій, він мені про Кенвуди став розповідати :))) Власне сама такі маю, для страйкболу і не тільки, досить непогані раційки :D

З Роміксом, Генріком, Новояворівськом і іншими познайомилась коли про потяг-привид писала, бо залізниця  це ще одна моя велика слабкість :) Ще з декими - коли про авіацію, про той Хейнькель-111 і так далі :)

UkrainianGuerilla: ок, тепер перейдемо трохи до трохи не таких романтично-піднесених тем

Тривалий час ти трималась осторонь політики

Що змусило тебе змінити свої погляди та йти рішучим кроком на конгрес?

Povitrulya: Власне в політику я і не збиралась іти, бо знаю з РЖ настільки це брудно і нецікаво. Мабуть мене підштовхнули до того події в паралельній грайці, Айс еппл, де певний час була прем'єром в уряді Басаєва, але потім через РЖ змушена була піти в туклік, хоча про співпрацю з Басєю досить приємні спогади, щоб про нього там не говорили. То там дехто з народу провів по суті державний переворот, усунувши Басаєва, і з тих пір те Яблучко лихоманить, по суті воно напівзруйноване і грати там стало нецікаво. На останніх виборах еУкраїни як пам'ятаємо, було два кандидати основних, Олесь Курівчак і Боян Мендоза.

Я особливо увагу не звертала на ту передвиборчу лихоманку, поки не побачила дуже наполегливої, пресінгової агітації за Курівчака. Власне я би сказала і не за нього, а за його команду, яка, якщо чесно, мені не подолалась і не подобається. Проти Курівчака ніц не маю, його не знаю. Тому вирішила підтримати в противагу Мендозу, якого трішки знаю ;) Як відомо з шкільного курсу фізики - сила дії рівна силі протидії, ну і вирішила я ту силу дії трішки зменшити по мірі сил і можливостей.

ну а потім все взагалі почалося дуже некрасиво. Не встигли Мендозу обрати Президентом як одразу Зена кинула імпіч. Чим вона мотивувала - не знаю. Але то не було гут. Мендозу почало лихоманити, і як людину я його можу зрозуміти, коли таке відбувалося.

UkrainianGuerilla: ну просто Мендоза рекламу про продаж акку кидав перед президентством, а потім, отримавши медальку, пропав на 3 дні і повернувся з новим скайпом. У Зени та інших з*явилась підозра, що це вже інша людина, тому й кинули імпіч

так, він почав творити дивні речі, але. Ну потім навіть коли його скинули, то ми лишились друзями, і зара мило флудимо, він просить зробити деяку поліграфію, без проблем, друзям допомагаю :) Не шкодую, що його підтримувала, навіть якщо це опустило мене в очах деяких ультрапатріотів. Зрештою, зацитую одного з моїх друзів з Револьверклубу: я добрий друг моїм друзям і лютий ворог моїм ворогам :D В даному випадку читати тільки про друзів, вороги - ну їх, самі себе покарають. 

Povitrulya: А потім ситуація з приходом команди Курівчака дуже почала нагадувати те, що відбувалось на Яблучку. Державний переворот, прихід іншої команди (до речі деякі фігури що там що там одні і ті  ж) і це дуже мені не сподобалось, Тому коли мені запропонували піти в конгрес від НВПУ то було складно відмовитись, щоб якось таки можливо трішки вплинути на ті процеси. Хоча напередодні вже все було підготовлено до мого переїзду в Турцію, Ромікс навіть турецьких конгресменів проспамив, щоб посприяли в отримані громадянства. Треба ж таки моїх янголят танками забезпечувати.

UkrainianGuerilla: ну просто обставини проти нього так склались=)

Povitrulya: Та буває, звісно :) Обставини штука сильна, проти них важко перти. Але спілкувалась з ним по скайпу і скажу, та сама людина :) Я його досить непогано знаю, всі його сильні і слабі сторони, і його недоліки. кілька днів свого часу навіть його енареченою була, то ж чи мені то не знати? :D

UkrainianGuerilla: Ну, і ще таке - от кого б ти найяскравіше хотіла б виділити з тих, кого тобі вдалось надибати в цих піксельних дебрях?

Povitrulya: надибати в друзі чи в загін? :)

ну таких багато, щоби не говорили що це унила бравсерка, але тут є яскраві особистості. Мабуть чоловік зі сто можу перерахувати :))) Ти от наприклад один з перших :)) Церезар, Ромікс, Робік, Сунь Чай, Ізяслав, Богун, Характерник, 007, Генрик, Катя Україночка, Алла Сквірел, Аратес, Карпет, Вова 2014, Тарас Літописець, Євгеній, та нє, то довго перераховувати, перепрошую всіх тих кого зара забула, то троха провокаційне питання :D Мортус Спонджя, Басаєв та нє, то по списку друзів треба йти :)

Ага, із сташих обов'язково згадати треба Квасят, Вінсофт, Квантум, Дарк Ангел

Доктор Фауст виявився досить цікавою особистістю коли поспілкувались, Ростик політичний дракон, Денко станіслав, Гуділка звісно, Комбат

UkrainianGuerilla: коротше можна процитувати твою сторінку. Всі інші зв*язки надто складні

Povitrulyа: ну то в моєму профілі було колись написано, що всі інші есімейні та інші зв'язки мої настілки заплутані що зрозуміти їх неможливо, а запам'ятовувати не обов'язково :D

UkrainianGuerilla Ну і ще на останок, як там кажуть, за упокій - що ти думаєш про нинішній конгрес? Вважаючи що більшість дає йому досить таки нецензурну оцінку, маю надію отримати інформацію з інформативного, але вихованого джерела

Povitrulya: На жаль, тут я можу сказати найменше, адже попала туда тільки пару днів тому, через це не можу сформулювати своєї оцінки. не надто подобаються засилля партій, представлених конкретними великими МЮ, це впливає на хід історії, як на мене, і знов таки нагадує не надто хороші речі як в РЖ так і тут і в паралельних рєпоподібних іграшках.

Що може бути прекрасніше вільного польоту, коли ніщо не здатне тебе стримати? Саме цей скарб дарує нам уява, адже в своїх мріях ми справжні хазяї свого всесвіту. Не варто ними гребувати, як чимось несправжніми - адже цей, матеріальний світ і є втіленням наших думок, наших мрій та переживань. Саме тоді, коли ми порвемо кайдани свого власного рабства, скінчиться вік страждань та незгоди на землі. Тому не соромтесь поринати в політ на крилах вітру, і може колись вам удасться зустріти Повітрулю, що мчить до чергової пригоди!

На все добре
UkrainianGuerilla

Різдво в концтаборах, як його відзначали українці

      Дивлячись на цю повстанську відкритку, хочеться згадати, як же власне святкували Різдво борці за волю України і ті, хто опинився там як цивільне населення. Також зробимо розбивку по роках, адже СССР було тюрмою завжди.

1934 р. Галичина під окупацією Польщі.

     В польських тюрмах тих часів було багато українців-політв'язнів. Як і в кожній імперії, котра боїться повстань на загарбаних землях, українські повстанці утримувались якнайсуворіше. Проте й в таких умовах вони знаходили, як зберегти свою національність та віру. І чим більше ставало українців по політичним тюрмам, тим це ставало простішим. Так, коли 1934 року за ґрати потрапив фактично весь Крайовий Провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, своє перше Різдво вони зустріли в одиночних камерах, крізь товсті стіни яких неможливо було перегукуватися. Але це не спинило, і вони вирішили колядувати свистом. Просвистівши «Бог предвічний», вони продовжили далі, насвистуючи Різдвяні коляди.     А через два роки цей же гурт в'язнів відзначав Різдво в одній із найважчих в’язниць Польщі – «Святому Хресті». Після неодноразових відвідин і умовлянь священика начальник тюрми таки дозволив створити хор. Бандера, як лідер, організував хор арештантів, який виконав Службу Божу на чотири голоси.
     Коли ж священик затягнув коляду «Ісусе милий, ми не багаті, золота в дари не можемо дати…», засуджений на довічне ув’язнення Микола Климишин занотував у спогадах: «Це перша наша Служба Божа по трьох літах, де ми зійшлися разом, і співання Служби Божої і ще на кінець та коляда, що так докладно пасувала до нашого стану – все це викликало в нас надзвичайне почуття…»
     У складніших умовах доводилося відзначати Різдво у концентраційному таборі в Березі Картузькій. Його було створено в червні 1934-го після вбивства українським бойовиком Григорієм Мацейком польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, очільника політики "пацифікації"*, за ініціативи котрого проходили погроми українського населення на Волині, Лемківщині і Поліссі. Побої й приниження, яких щодня зазнавали «відокремлені», були важчими, ніж у тюрмах. Тут навіть колядувати заборонялося. Тому на Святвечір 1935 року, коли жандарми залишили відчиненими двері в камери, щоб безперешкодно «втихомирювати» в’язнів, двоє арештантів лягли на підлогу під дверима й стежили за рухом наглядачів. Коли ті віддалялися, в камері тихо колядували й припиняли спів, тільки-но ті наближалися.

* Пацифіка́ція (лат. pacificatio — умиротворення, замирення, успокоєння) — урядова політика, спрямована на утихомирення, замирення ("пацифізм", запроваджений насильницькими методами) локалізованих етносів (національних меншин). На даний момент вважається злочином проти людства і засуджується міжнародним законодавством.

Різдво в Золочівській тюрмі, 1932-й рік

1936 р. Сибір.

Згадує К.Петрус
      "Одна з таких “колядниць” (засуджена черниця) зайшла в наш барак і, зупинившись біля дверей, натхненним голосом почала вітати всіх із Різдвом Христовим. Це була жінка середнього віку із вимученим, але радісним обличчям і ясними палаючими очима.
      Не все населення бараку відразу зрозуміло її привітання, а дехто із задніх кутків почав навіть відпускати на її адресу сороміцькі жарти. Але коли, після того як хтось сказав їй “колядуй”, вона натхненним голосом почала співати різдвяний тропар, а згодом і кондак його, весь барак відразу замовк і в приміщенні стало так тихо, що було чутно лише спів черниці та цокання годинника на стіні. І нараз всі відчули, що стіни бараку кудись зникли, зник і лагпункт Сиблагу НКВС і кожен з нас на крилах навіяних хвилювань перенісся далеко-далеко від цих “оазисів” смерті… Кожен, схиливши голову, згадував своє далеке дитинство… щасливі вечори в колі рідної сім’ї, коли так радісно зустрічали дні цих зимових свят Різдва, Нового Року, Водохрещів.
      А голос черниці, колишньої сільської дівчини, урочисто славив Христа:

Рождество Твоє, Христе, Боже наш
Возсія мирові світ розума,
В нем бо звіздам служащії
Звіздою учахуся.
Тебе кланятися, Солнцу правди,
І Тебе видіти с висоти востока,
Господи, слава Тобі!

      А коли через кілька секунд понеслися над бараком слова кондака „Діва днесь”, мій сусід по нарах раптом схопив себе за сиву голову і став тихо ридати…
      Інший мій сусід, дідусь, інженер з-під Полтави, так само відвернувся до стіни і став тихо схлипувати… Інші ув’язнені також з великими труднощами стримували себе, щоб не розридатись на весь барак.
      А голос черниці продовжував славити Христа.
      Спів затих. Черниця полегшено і схвильовано зітхнула, іще раз кинула свій торжествуючий погляд на всіх жителів бараку і стала поздоровляти зі святом.
      — Поздоровляю всіх вас, мученики Божі, з великим святом Різдва Христового!
      Десятки пригнічених горем зі страхом голосів з усіх кутків бараку схвильовано і дружньо відповіли:
      — Спасибі, землячко, і вас поздоровляємо зі святом Різдва!
      Здавалося, що в цій колядці вже не було ніякої контрреволюції, але сексоти вже встигли донести куди слід.
      Не встигла черниця вийти з бараку, як на неї раптово наскочив табірний охоронник і заарештував. А через чверть години всі черниці вже були заарештовані і під конвоєм вирушили за зону табору, де в заледенілій землі був виритий ізолятор.
      Ідучи туди, черниці безбоязно продовжували співати різдвяні ірмоси: „Христос рождається, славіте.” Ніяка сила чекістів і їх прихвоснів не могла зламати гарний настрій сповідників Христа. Навіть в нашому бараці, коли вийшла з нього черниця, довго ще відчувався цей настрій і настала мертва мовчанка.
      Здавалося, навіть годинник зупинився, щоб взяти участь у мовчазних переживаннях радянських каторжан. Навіть деякі з доходяг попіднімалися на своїх місцях і здивовано прислухалися.
      І раптом один з доходяг, зібравши останні сили, крізь сльози вигукнув:
      — Смерть катам!
      І тієї ж миті всі знову відчули себе в’язнями, знову почулося цокання годинника, і знову всім захотілось покірно нести свій непосильний хрест. Цей вигук перелякав мешканців бараку, бо всі знали, що їх чекає, якщо не буде виявлений той, хто наважився вигукнути ці страшні слова. Та нещасний доходяга з колишніх інтелігентів, ще раз підвівшись зі свого місця, зміцнілим голосом додав:
      — Не бійтеся, товариші й брати! Це я сказав, і я за це сам відповім. Прокляття кривавому Сталіну і його банді!
      Через два дні на дошці наказів можна було прочитати наказ начальника табору: „За попівську вилазку і демонстрацію мракобісся по бараках для ув’язнених, колишніх монашок (ім’я, рек. стаття і строк) перевести в табірний ізолятор строком на три місяці із застосуванням повної ізоляції від решти каторжан із забороною листуватися із рідними протягом року, із обов’язковим веденням на роботу під конвоєм. Харчування штрафне.
      Зека (ім’я, рек. стаття, строк) за контрреволюційні вигуки в бараку № 27 в присутності всіх його жителів, також перевести в ізолятор без виведення на робот, а справу його передати в Третій відділ.”
      Через кілька днів бідний доходяга був уже мертвий.
      Так ми відсвяткували Різдво 1936 року".

1939-41 рр. Галичина під окупацією СРСР.

      Прихід у 1939-му на Західну Україну більшовиків, який охрестили «першими совітами», позначився небувалими арештами. За неповні два роки (до червня 1941-го) було репресовано понад 500 тис. осіб – кожного десятого мешканця Галичини. Ворог, один на всіх, примусив забути різницю між українцями та поляками, які однаково опинились за ґратами. Так, у 1941-му у Львівській тюрмі на наш Святвечір українці запросили поляків, а католицького священика – благословити їжу, що він і зробив польською мовою.      В січні 1941 проходив судовий фарс над 59 членами й симпатиками ОУН. Другий день суду припав на Щедрий вечір, і навіть перебуваючи на лаві підсудних, націоналісти спромоглися відзначити це велике релігійне свято: «Моя сусідка легко штовхнула мене й, обережно всунувши мені в руку скибку білого калача, шепнула святочний привіт і додала: «Скубни трішки і подай далі», – згадувала пізніше одна з учасниць процесу Люба Комар. – Я здогадалася, що це було надвечір’я Йордану, і, скубнувши дрібочку, подала калач сусідці з другого боку. І так він ішов з рук до рук, об’єднуючи нас усіх, наче за спільним столом на Щедрий вечір...». У ті дні 42 підсудних із «процесу 59-ти» було засуджено на смертну кару.

Згадує Богдан Казанівський, різдво 1941 року в Львівській тюрмі.      "План був такий: кожний мусів до Свят заощадити пайку хліба й чотири порції цукру. В запасі ми мали трохи цукру, який приніс зі світу один інженер-білорус і пристав до нашої української групи…      Я теж просив в’язнів, якщо в тижні буде юшка з пенцаку (перлової крупи), виловити всі зернята і скласти до окремої миски, а це була не абияка штука, виловити кільканадцять зернин із миски каламутної юшки. Та около 60 осіб нашої групи назбирали зернят пенцаку, може, з півтора літра. Жаль було дивитися на мищину того пенцаку, який почав киснути, бо до Свят-Вечора було ще кілька днів.      Пенцак ріс як на дріжджах, треба було перекидати його до інших мисок, але це нам не перешкодило здійснити наш план. Вже вранці в день Свят-Вечора ми до пенцаку додали цукру й м’якушки із хліба, добре вимішали разом і так зробили кутю. Білорус мав ще зі світу засушену булку, яку дав до нашої господарки. Я полупав її на малі шматочки, спаленим на металевій ложці цукром покапав кожний кусничок замість меду, й це була просфора".

1943-45 рр. Німецькі концтабори.

      

У 1943 році в Аушвіці (Освенцимі) націоналісти, або ж, як їх називали, «група Бандери», на Святвечір спромоглися дістати буряк, із якого зварили борщ. Святкову атмосферу було створено завдяки ялинці, позиченої у в’язнів-католиків, які вже відзначили своє Різдво.      Трішки легше стало в 1945-му. У той час українці мали більше контактів з рештою в’язнів, які, зокрема, працювали при кухні есесівців. Звідтіля можна було «організувати» консерви-сардини, окремі овочі.

1944-47 р. Франція-Россія.

      Згадує тернопільчанин Богдан Стасів, що воював в дивізії "Галичина".       Різдво 1944 року він святкував у Лотарингії (Франція). Саме там базувалось відділення зв’язку дивізії “Галичина”, в якому служив.       - Німці святкували Різдво у грудні і дивувались, що ми - християни - святкуємо його в інший час. Того дня вони встановили ялинку у залі, а командир почав запалювати на ній свічки. Перша - “За Німеччину”- запалала відразу, а друга - “За фюрера” - ніяк не хотіла спалахувати. Ми аж дусились зі сміху, бо ніхто з нас не мав симпатій до Гітлера, хлопці йшли у дивізію тільки для того, щоб воювати з москалями.       У січні ж українці влаштували своє Різдво. Вони сподівались, що навіть вдасться готувати кутю, адже раз на місяць солдати мали право отримати з дому посилку, вагою до 1 кг. Однак посилки запізнились. Тому Різдво вони справляли лише з салом та смаженою цвітною капустою.

      - Німці дуже заздрили, коли почули запах смаженого сала, бо в них його не було. А після такої різдвяної трапези ми почали співати колядки. У нас в роті було чотири хористи - вийшов справжній різдвяний концерт.

      Наступне Різдво пан Богдан святкував уже в радянському концтаборі під Москвою. На Святу вечерю українці зібралися вночі, повернувшись з другої зміни. Один з в’язнів зварив казанок каші і частував нею всіх, даючи кожному ложечку каші з побажаннями на наступний рік.
      - Це було як причастя, і завдяки цьому відчувалась атмосфера приходу Різдва.

      Найбільше запам'яталось Різдво у таборі в 1947 році. Тоді українцям вдалося "організувати" і кутю, і вареники, і голубці.
      - Усі дванадцять страв нам приготувати не вдалося, але вже те, що вдалося зробити кутю, усім надзвичайно підняло настрій. З піднесенням всі співали колядки так, що аж бараки тряслися. Перед тим ми пояснили в’язням інших національностей, яке свято ми відзначаємо, то нам із солідарності підспівували навіть узбеки та казахи. Хоча вони іншого віросповідання. А охоронці не могли зрозуміти, чого це раптом в’язні почали веселитися. Вони й гадки не мали, що є таке свято, як Різдво.
      Спільно проведена свята вечеря викликала в українців таке емоційне піднесення, що наступного дня кількадесят галичан наважилися не вийти на нічну зміну, аби не працювати у свято.
      - Нікого з нас не покарали, бо в камеру “на губу” могли посадити лише чотирьох, а українців у таборі було кілька сотень. Це святкування запам’яталося найбільше.
На волі ж пан Стасів відсвяткував Різдво аж у 1954 році.

1951-1953 рр. Россія. 

      Згадує Валерія РАДЗІЄВСЬКА.

      "Різдво ми в таборі святкували, хоч забороняли. Нам присилали з дому пшеницю, і ми просили дівчат на домовій кухні приготувати кутю. Я мала власну макітру. Поїхала з нею в Сибір, з нею і додому повернулася.      Звечора чепурилися. Розкладали табірні сукні під матраци, щоб розгладилися, а вранці, коли нам приносили пити окріп в алюмінієвих горнятах, тими горнятами їх прасували. Волосся накручували на великі цвяхи. Розпікали їх біля печі.      Отак причепуримося, рано постаємо і правимо самі собі службу Божу. Надзирателі товчуть до дверей, а ми молимося.      Ні свічок, ні калачів не було. Тільки спеціально на свята дівчата з хліборєзки, пекарні пекли торти із сухого хліба. Сухарі товкли, замішували з борошном і пекли коржі, потім перемащували їх кремом із цукру й маргарину. Яєць не клали. Ми ховали ті торти кожна у своїй тумбочці. Але вберегти їх було важко, тому що надзирателі все перевіряли і відбирали.
      Раз я торти сховала у верхні нари між матраци. Коли начальник ОЛПа прийшов на перевірку, я розсунула матраци, поставила пляцки і лягла поряд, ніби сплю. Мене бригадирка звільнила на кілька годин, бо я їй зробила кишені в бушлаті. Начальник піднімати не став.      Замість дідуха символічно збирали гілочки дерев і травинки.      На Різдво мусили працювати. Ми у швейній майстерні призначали на цей день прийом вольнонайомних, бо наглядачі замовляли нам шити одяг. Один жид, Ігор Федорович, дуже порядний був. Прийшов до нас у майстерню, ми йому налили горілки, він випив і каже: "Ідіть додому, яка з вас робота буде". І ми пішли колядувати. Часто так:

Бог ся рождає по світу цілому,
Лиш Україна в жалобі сумному,
Скрізь арешти й тюрма, муки й катування,
Що то не бувало на землі.
Каже Ісусик до рідної Мами:
"Так мені добре з тими діточками,
Я їх не забуду, а Я з ними все буду".

Ісусе на сіні, дай щастя Вкраїні,
Боже, Боже, Боже, волю дай.
А ти, рідний Батьку, веселися з нами.
Ми будем довіку твоїми синами.
Щоб весело було всім,
Усі по-свому говорим,
По-вкраїнськи помолися і співати так берися.
Ісусе на сіні, дай щастя Вкраїні,
Боже, Боже, Боже, волю дай."

Ще таку співали:

Славний наш Бандера хоч і ув'язнений, він прийде.
Визволить Вкраїну від катів червоних раз на все.
Задзвонять дзвони, затрублять труби в слушний час,
Ми йдем до бою, Ісусе рожденний, рятуй нас.

      Вечеряли не всі разом, а гуртувалися земляки. Одного разу нас запросили до себе литовці з іншого барака. Вони святкували 25 грудня. Їли не кутю, а кльоцки з маком - щипане тісто. Після вечері вони палили папір, а на стіні що-небудь тінями відбивалося. Дивимося і вгадуємо: "Воля-воля-воля! Лагер, лагер..."

У 1955 році «патріарх» українських політв’язнів Михайло Сорока (помер на 36-му році перебування в тюрмі) в листі до сина писав про їхнє Різдво: «І ми тішились, що й ми за звичаєм наших предків вшановуємо цю дату. Бо що-ж представляємо самі, відірвані від традицій, звичаїв, думок та стремлінь тих, що жили віками до нас?..»

Дружина Сороки, а в період визвольної боротьби керівник Українського Червоного Хреста, засуджена на 25 років ув’язнення Катерина Зарицька залишила спогад про Різдво 1959-го. Тоді вони «приготували пудинг з грибів, зробили торт і святкували на славу…»

Українці святкують Різдво Христове навіть в сталінських концтаборах. 1957р

1972 р. Галичина під окупацією СРСР.

      
Згадує Ірина Калинець, засуджена Львівським обл. судом «за антисовєтську агітацію і пропаганду» на шість років ув'язнення і три роки заслання у Мордовському таборі.      В'язні катівні «Тюрма на Лонцького» розповідають, що на період свят був надзвичайно жорстокий режим. І допомагала їм лише тиха молитва.      «Мене забрали після Різдва, 9 січня 1972 року, а наші арешти відбулися 12 січня. У ті святкові дні, кожен з нас подумки молився. Але в катівні не було святкування, рятувала лише молитва. Ми ділилися крихтами хліба, бо більше нічого не було. Запам'яталося, як за вікном на Старий Новий рік і на Водохреща було чути колядників. Люди спеціально йшли вулицею колядуючи, в надії, що ця коляда долине до нас. Я почула ту коляду - це незабутнє враження.». Пані Ірина згадує, що у табірні роки намагалися зустріти Різдво Христове належно. Старалися приготувати кутю з перлової крупи, а з сухариків вимочених у розчині ерзац-кави імітували торт, який перекладали маслом з лікарняних пайків. А найбільше нагадувала про свято на батьківщині коляда.

Ірина Калинець до арешту.

      Цікаво почитати ці спогади. Окрім всього іншого цікаво ще й тим, настільки наші діди високо цінували це свято і намагались дотриматись його хоча б в дрібницях, як не виходило святкувати його по людськи.
      З цих спогадів можна зробити також висновок - саме віра укріпляла каторжан, позбавляла їх стразу смерті, допомагала зберігати національну самобутність, наділяла незрозумілою невіруючим силою духу. Згадаймо матеріали, наведені в статті: http://povitrulka.blogspot.com/2015/01/blog-post_18.html З 1946 року радянська влада розпочала запеклу боротьбу з Українською греко-католицькою церквою (УГКЦ), намагаючись підмінити її Російською православною (РПЦ).
      Одним з найцікавіших, як на мене, спогадів є спогад К. Петрус. Спів черниці, нагадування про Бога визволило каторжан із застінків, але не надовго. Як тільки вони згадали про стукачів, до них повернувся страх смерті і вони одразу знов опинились на каторзі. Тільки один "доходяга" визволився з-під того страху і став вільним.

"На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених..." (Лук.4:18)

День Соборності України

Це свято було започатковано 22 січня 1919 року, коли було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, а з 1999 року святкується щорічно. Давайте разом перегорнемо сторінки історії, що пригадати як все відбулося.
1919 рік, завершилась Перша Світова Війна. Впали такі імперії, як Російське Царство , Австро-Угорщина та Пруссія. На уламках двох останніх будувались європейські держави. З Росії ж виліз червоний дракон з зіркою-клеймом на лобі, знаний як Радянський Союз.
Україна стояла в епіцентрі нових держав, більше того була розірвана, як і сьогодні, на західних і східних, щоправда тоді це звучало більш офіційно - Українська Народна Республіка (УНР), керівництво котрої здійснювала Директорія УНР на чолі з Володимиром Винниченком та Західноукраїнська Народна республіка (ЗУНР), з управлінням державного секретаріату ЗУНР на чолі якого стояв Кость Левицький.

Проте і цей поділ не був завершений. Політика надалі розділяла менталітет людей. Для прикладу в Директорії Трудовий Конгрес розпався на три непримиренні табори:
1.«Селянська спілка» і група Галагана, що виступали за довіру до Директорії.
2.Меншовики, бундівці, російські есери, що закликали скинути Директорію і самим правити, відновивши часи Російського Царизму.
3.Ліві течі різних інших партій, котрі закликали до об’єднання з червоним клеймованим драконом.

Тобто політично й ідеологічно українці все ще не могли відійти після двохсотрічного російського рабства, тому радо зомбувалися агітками сучасних проросійських українців, а то й російських агентів.
На заході теж не було мирно, хоча влада і народ була більш ідеологічно спрямована в єдиному проукраїнському руслі, проте на дану територію задивлялась Друга Річ Посполита, Угорщина та Румунія.

Таке навантаження з усіх боків не могли витримати дві розділені держави, з одним народом, маючим одне руське походження (Русь і Росія це різні речі), одною вірою. Це все було зрозуміло задовго до Акту Злуки і сама ідея про з’єднання в єдину державу давно виношувалась в серцях українців. Зокрема, 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю".

Вагон, у якому було підписано акт возз'єднання. Зараз музей на Фастівському вокзалі. Працює дві години в п'ятницю.

На засіданні З січня 1919 р. УНРада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій, зокрема, зазначалося: "Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку".
Невдовзі 36 галицьких делегатів виїхали до Києва на урочистий Акт злуки, приурочений до першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської України. Погожого морозного дня 22 січня 1919 р. святково прибраний Софіївський майдан у Києві заповнили десятки тисяч жителів столиці, численні гості, військо.

До-речі, зверніть увагу на фотографії прапор України знизу синій, а зверху жовтий, а не як у нас зараз.

Отже продовжимо. О 12 год. над колонами пролунало "Слава", прозвучав національний гімн. Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту — ухвалу УНРади і передав її голові Директорії В. Винниченку. У відповідь член Директорії Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР, в якому, зокрема, зазначалося: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка...".

Після цього відбувся урочистий молебень. Свято під давніми стінами Софії закінчилося парадом українських військ. З особливим захопленням присутні вітали колони Січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця.

Наступного дня Трудовий Конгрес майже одностайно (проти проголосувало кілька лівих есерів і представників компартії) ухвалив Універсал про Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом Соборної України став тризуб.
22 січня 1919 р. – день Соборності України, день котрий необхідно щоб настав і сьогодні, бо останній Майдан таки показав новий поділ східнян і західнян, як і в минулому, сьогодні також на Україну давить Росія. Цикл повторюється тож усі українці мають згадати, що вони навіть не козацького, а таки давньоруського роду (не плутати з російським), згадати свої традиції, котрих ворог не має і не знає і з гордістю визнавати себе українцем, як майже століття тому це зробили наші пращури. Слава Україні!

Для Вас працювали Годрік (в еРепі як Отрелос) і Повітруля 

Феномен російського світосприйняття

Вітаю вас, любі друзі!

У зв*язку з альтернативною обдарованістю модераторів в еРепаблік, ми змушені були переїхати в підпільні застінки блоггерської "Криївки". Хочеться подякувати Повітрулі за таку блискучу ідею. Щиро сподіваюсь, що цей блог існуватиме і після завершення наших каденцій, та й узагалі - вихід за межі гри відкриває неосяжні горизонти в майбутньому....

 Ця стаття мабуть не дуже відповідає суті Міністерства Культури - просвітницького органу, що несе прекрасне світло знань про звичаї Батьківщини у темряву душ, узятих у полон бісом ігроманії. Але, тим не менш маю певні причини, щоб її опублікувати, а саме:

По-перше, вона безпосередньо стосується причини нашого переїзду. По-друге, вона була моїм дебютом в еУкраїнській пресі після еВоскресання. Ну й по-третє - ну не знаю, актуально мабуть, є ще чимало наївних душ, що сподіваються на прозріння наших північно-східних "братів". Віра - мабуть, найпрекрасніше та найчистіше почуття, але, на жаль, у нашому жорстокому світі іноді варто позбуватись від шкідливих іллюзій.

З оригіналом статті можна ознайомитись тут, як комусь раптом цікаво, вона якимось дивом не постраждала від караючої длані ватомодератора, а тут спробую її підправити, розширити й адаптувати до сучасності. Одним словом - більшебукв

Я не раз зустрічав і на просторах інтернету, і в реальному житті, і навіть в покликаній забути нас про РЛ еРепаблік десятки-сотні-тисячі відчайдушних людей, які з наполегливістю намагаються переконати людей з "ватним" світоглядом в неправдивості їх бачення ситуації в Україні, та і власне в цілому світі.

У Біблії сказано - "Стукайте - і вам відчинять". Але біда в тому, що не за всіма дверми ховаються живі та мислячі істоти. Можна годинами стукати в двері пустого сортиру, але боюсь, що крім булькання, перепрошую, лайна та шарудіння опаришів ви звідти не почуєте. Якщо ви - вічні, і століття пробігають мимо вас як секунди, можна покладати надії на те, що мешканці коричневого озера пройдуть цикл еволюції та набудуть здатності говорити та відкривати двері. Але боюсь, за цей час самі двері розсиплються, та і не можемо ми туди стукати століття - надто обмежений час відведений нам, людським істотам. Тому на цей випадок є й інша порада "Не метайте бісер перед свинями"

Краще зробіть з цього бісеру калину

Проблемою більшості людей є те, що вони часто "плавають" по поверхні, не бачачи "кореню", першопричини того чи іншого явища. У нас завжди було заведено не особливо тепло відгукуватись про чинну владу - я б сказав, усякий українець - природжений анархіст. Будь-яка людина, наділена тою чи іншою владою для нас a priori мудак. В цьому є певний сенс, хотілось би згадати відому притчу про терен, але боюсь, що моя стаття і так займатиме неоковирний простір в кількадесят кілобайт тексту. Ми незадоволені ситуацією в країні. Корупцією. Але весь час чомусь забуваємо одну маленьку деталь - а хто привів цих виродків до влади?

 Кравчук, Кучма, Янукович - вони хіба прийшли до владу через озброєний переворот? Ні, любі мої, вони стали президентами завдяки демократичним виборам. І брудом та кров*ю їх діянь осквернені руки більш як половини українців, які голосували за них. Я не згадав у цьому списку Ющенка, бо яким би безвольним слизняком він не був, перші 2-4 роки після Помаранчевої революції тимчасово відкрили світло надії на краще майбутнє нашій країні. І Порошенка, хай би яким би абсурдним та позбавленим логіки не був цей вибір - наш змучений, переляканий, наївний та не дуже розумний народ виявилося дуже просто купити на шоколадну цукерку під назвою "АТО за кілька годин". Тільки, сталося як і з продукцією його липецьких фабрик - замість омріяного аромату какао-бобів наш народ отримав повний рот самі знаєте чого.

До чого я це веду? Усі чомусь співають пісеньки, ставлять свічки за упокій та узагалі тепло виражаються лише про одну людину, яка постає в образі такого собі гидкого карлика, який своїми гидотними руками ламає мир на землі. І забувають про те, що за цим карликом стоять мільйони, що прославляють його діяння, моляться на нього як на божество та готові горлянку розірвати кожному, хто посміє хоч криво подивитись в сторону їх ідола.

Так друзі мої. Не списуйте усе на пропаганду. Януковича теж обслуговували сотні політтехнологів та іміджмейкери. Якщо хочете сказати, що він просто пикою та айсікью не вийшов - будь ласка

О боже, какой мужчина

А стосовно IQ - почитайте висловлювання усяких там Мілонових-Мізуліних, тільки головне тазом запасіться щоб килими не довелося прати. Не хочу сказати що люди порозумнішали, але ригівське Обло набрало лише 10%, 

Уже 3 термін х*ло керує Росією, оббираючи її до нитки та розподіляючи між собою та своїми друзями нафтові прибутки, в той час коли народ погруз у бідності. Уже місяці йде кровопролитна війна на сході України, в якій вже гинуть не тільки бородаті найманці, але й молоді призовники. Де російський майдан? Де хоч найменші ознаки сумнівів? Ні, лише кривавий шал, сповнені ненависті очі та оскалені зуби скрегочуть на українців, що мали нещастя побажати своїй Вітчизні кращої долі. Наша кров - на їх руках, і ми маємо це запам*ятати, вкарбувати в пам*ять свого народу - інакше ми приречені отримувати кинджал в спину знову і знову. І ні аргументи, ні прохання - ніщо не допоможе. 

Не вірите - тоді сходіть вночі в якийсь неблагополучний район свого міста, та на наполегливу рекомендацію поділитися своїми життєвими благами спробуйте почати вишукану дискусію на тему моралі та справедливості. Пара днів в реанімації насправді не така вже і висока ціна за науку на все життя.

Ось він, той самий ватник. Неабияк вдалий збірний образ типового... ватника. Справді, настільки вдалий, що мені важко придумати синонім. Сіра нещасна істота, латана-перелатана, з підбитим оком, змушена ховатись від негараздів та суцільної безнадії в чарці низькоякісного самогону... сповнена ненависті до усіх, хто посмів жити по-іншому.

Істина пізнається в дрібницях. Забудемо на секунду про те, що цим істотам байдужі сотні людських жертв, ріки пролитої невинної крові та зруйновані людські долі. Блиск меча бога Війни часто осліплює очі. Давайте відійдемо від глобального, та роздивимося наших підопічних під мікроскопом, як хвацькі біологи.

Вибач, але ти народився в Росії. Тобі не скуштувати полуничної коли, фейх?йової фанти та снікерса з васабі. Я й сам гурман, але не настільки радикальний, щоб звинувачувати долю за народження не в тому місці лише через чипси з манго. Абсурд, справді? А ще рік-два назад, до сумних подій сучасності соціальна мережа "Вконтакті" аж кишіла подібними спільнотами, що збирали сотні тисяч підписників. Навіт обитель росіянського гумору "МДК" грішила подібними постами. Куди поділися всі ці люди? Щось підказує мені, що гучніш за всіх кричать "Кримнаш! та Падавітісьсваімпармєзанам!".

Футбол. 22 здорових чоловіків не можуть поділити один маленький шкіряний м*ячик. Але ж скільки емоції вирує навколо цього дійства! Які перепади настрою у російських уболівальників -ще учора вони готові були цілувати не найприємніші частини тіла своїх спортсменів за подаровану перемогу, а сьогодні вже готові вчинити над ними суд Лінча. Sic transit Gloria...

Гейропа, все гниє, гниє та ніяк не згниє, як тіло Вождя в Мавзолеї. Об*єкт ненависті кожного ватника - проклятий край, в якому за лузгання насіння в транспорті тебе чекає штраф в кілька місячних доходів. Але тим не менш, тисячі колорадів та антимайданівців подають документи на візи, і їдуть в Содом вчитись та працювати. Так, уявіть собі - в тій самій Гейропі живе чимало ватників! На вулицях Кракова "су?абл**ть" звучить на кожному кутку, та й недавно пройшовся невеликий маршик з прапорами Донбабве-Луганди, залишивши після себе кілька розбитих облич та пляшок з-під горілки. Гуляючи Ганновером, цим прекрасним містом, то й чуєш кацапський говірок з характерним оканням.(хоч в Дюссельдорфі на щастя ще ними не смердить) Поневолі думаєш - а що ж вам у вашій Роіссєшці не живеться?

І тимчасово позбувшись інстинкту самозбереження, питаєш одну з цих осіб, яка стоячи на чужій землі почала  в голос штовхати ідеї "узького міра" - а якого хріна ти тоді тут робиш, якщо у вас там Путін рай на землі збудував? Кров*ю наливаються очі, та стискаються кулаки у нашого пацієнта. Нема йому що сказати, крім рідного "с*кабл*" та начистити мені мармизу. Але я не один, зі мною кілька одногрупників(при чому один в кольчузі та з мечем=)), а російська сміливість починається наявністю беззахисної жертви та закінчується реальним шансом отримати відсіч. Тому своє універсальне закляття воно бубонить собі під носа, разом із сподіваннями зустріти мене колись одного у темній вулиці.

Дивна ти істота, о ватнику! З піною в роті ти проклинаєш західну культуру, роблячи жалюгідні потуги її відтворити! Ненавидиш нігерів, та слухаєш своїх Міш Маваш та інших православних(тм) реперів! Розказуєш про сотні геїв на вулицях Амстердаму, що палають бажанням гвалтувати слов*янських немовлят, та репостиш черговий лохотрон з роздачею бездуховних айфонів, і навіть у суперечці зі мною, в своїх численних лайливих виразах, ти неодноразово робиш натяки на гомосексуальні контакти.... І борешся самовіддано з фашизмом, поставивши на аву колорадську стрічечку, разом із закликами убивати людей іншої нації, волаючи на кожному кутку про свого воєвало-діда, над чиєю забутою на далекому цвинтарі могилою ти не пролив жодної сльози...

Лицемірний ти ватнику. Простити можна завойовника, бо чужою кров*ю він мріє здобути благо для своєї власної родини. Прощення гідний божевільний - бо не відає він що робить. 

Лицеміре ти, що не вірить у власний чин, та бажає лише одного - зла усім тим, хто хоч на щабель вищий за тебе самого.

Тому гниє Україна, Європа і Америка від бездухоності - як і той чемпіон-спортсмен уже 10-ий рік помирає від стероїдів, на якого ти хотів бути схожим, як і та буржуйська актриса, про яку ти мрієш у нічних фантазіях, гниє від безтурботного стилю життя... Бо за всім цим самообманом ти ховаєш власну ницість та недолугість.

Не тратьте свої потуги на спроби - ви нічого не зміните. Б*юсь об заклад, якщо ви витягнете з дрімучого села чергового путініста, поставите його на вершині якогось Манхеттенського хмарочосу, та покажете йому велич збіднілої від держборгу піндосії у всій красі - ви нічого не зміните. Навпаки, ще більша ненависть, заздрість та жорстокість запече в його серці.

Бо ватництво - це не політична орієнтація, і навіть не релігійна секта. Ватник - він як той гвалтівник, що ненавидить себе і всіх довкола за свою власну недолугість, і силою намагається змусити до любові тих, хто сміють бачити його таким, яким він є. А на практиці відомо лише два способи боротьби з гвалтівниками - грати тюрми, що ізолюють його від суспільства, або свистяча в повітрі куля, направлена рукою месника.

Біда лиш у тому, що 140-мільйонну країну не огородиш парканом, і власну зброю ми роздали, а месників - самі поховали власною байдужістю. В*ячеслав Чорновіл, Сашко Білий, сотні УНСівців, замордованих за часів Кучми у ментівських застінках, наші солдати, яких розстрілюють як мішені, бо їм заборонено стіляти згідно перемир*я....

Залишається лиш надіятися. Надіятися на Бога. Бо в людях вже давно утрачено віру.

UkrainianGuerilla, 22.01.15

Історія однієї української колядки

      Нагадаю, що цикл зимових свят на Україні розпочався ще в грудні і буде тривати аж до кінця січня. Сьогодні мова піде про одну з найбільш знаних і співаних колядок. Мова піде про колядку „Нова радість стала”.

Нова радість стала, яка не бувала,

Над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами убого вповився.

Просиме тя царю небесний владарю

Даруй літа щасливії цьому господарю

Цьому господарю тай цій господині

Даруй літа щасливії всій його родині.

      Це традиційний варіант колядки, в якій величається Христос. Одначе ця колядка має безліч варіантів, написаних в різні часи, різними авторами. Мені видався найбільш несподіваним варіант колядки, написаний у 1920-х роках, текст якої широко друкувався в тогочасних пісенниках.
      Християнську віру в спасіння через Христа спробували замінити на віру в Леніна, а Царство Небесне було відповідно замінено на царство людини. І мене хтось буде переконувати, що комунізм це не релігія?

Нова радість стала, яка не бувала:

Зоря ясна п'ятикутня на весь світ засіяла.

Упали вівтарі, покотились царі.

Слава люду робочому, чабанам, шахтарям!

Слава й цьому господарю, його господині.

Хай щасливо проживають у новій родині!

Не так господарю, а як його дітям.

Хай щасливо виростають, щоб дуків побити.

      А це ще один варінт совітської „колядки”, що був зафіксований у тих же 20-х роках на Вінничині:

Нова радість стала, яка не бувала:

Довгожданна зірка волі в Жовтні засіяла.

Де цар був зажився, з панством вкорінився,

Там з голотою простою Ленін появився.

      Не можу оминути увагою й інший час, який народив нові варіанти „Нової радості” - це час боротьби УПА. До початку воєнних дій між фашистською Германією і комуністичними Совєтами по всій Західній Україні відбулись сумнозвісні події, що спричинились до величеної кількості смертей українців, викорінення, вивезення сімей, цілих сіл до Сибіру. Різдво Христове з радісного свята, напоєного святістю і надією перетворилось в сумний Святвечір.
      Поет-підпільник Михайло Дяченко - „Боєслав” переспівав „Нову радість” і назвав свою колядку „Сумний Святий вечір”. Колядка настільки відповідала настроям тогочасного західноукраїнського люду, що надовго увійшла в домівки. Змінювався лише рік Святвечора. Згодом текст колядки постійно доповнювався. Зрештою, вона стала народною.

     Українська Різдв'яна колядка часів УПА, котру співають в усій Карпатській Україні від Буковини й Гуцульщини до Лемківщини нараховує стільки куплетів, що для заспіву їх усіх потребує цілу ніч, од Свят Вечора й до рана.

Сумний Святий Вечір в 46-м році,

По всій нашій Україні плач на кожнім кроці. / 2

Сіли вечеряти, а діти питають:

"Мамо, Мамо, де наш Тато? Чом не вечеряють?" / 2

Тато на чужині за синами плаче,

Мав він їх, як трьох соколів, більше не побачить. / 2

Один син у Сибіру, другий у Берліні,

Третій пішов у Бандери, щоб служити Україні! / 2

Сумний Святий Вечір в 46-м році,

По всій нашій Україні плач на кожнім кроці. / 2

      Ця колядка відрізняється від того, що написав Михайло Дяченко, тут співавтором є український народ.
      Перу поета-підпільника належить ще одна колядка „На столі на сіні”, співана на мотив „Нова радість”:

На столі на сіні 

(повстанська колядка 8.12.1946 р.)

На столі на сіні

Свічка сльози ронить,

Сумно, сумно у хатині —

Мати б'є поклони:

О, змилуйся, Христе,

Зглянься, Божа Мати, -

Замініть мої Ви сльози

І тяжке прокляття.

Де ж ти, любий сину?

Де ж ти, мила дочко?

І цілує, к серцю тулить

У крові сорочку.

На Різдво уранці

Сніжок пролітає,

Сива мати, мов зозуля,

З горя умліває...

- Ой прилети, сину,

З раю, з того світа,

Відплати катам за мене

В хаті неогрітій!

Ой прилети, доню,

3 дикого Сибіру —

Розпинають Україну,

Її славу й віру!

Вислухай молитву,

Боже щедрий, Боже! -

Хай блаженна наша зброя

Ката переможе!

      Пройшов час, визволилась Україна від совітської окупації, а колядка „Нова радість” знову переспівана, але в ній уже повернулась Надія. Судячи по всьому колядка, написана в 1990-х роках, автор невідомий:

Гей, по всьому світу

Нова радість стала:

Ще не вмерла Україна,

Воля й слава не пропала!

Не забули, браття,

Ми страшну годину,

Як душили душогуби,

Нашу неньку Україну.

В кайдани кували,

По тюрмах саджали,

Тисячами люд невинний

В сиру землю закопали.

Скрізь руїни й сльози,

Сум і жаль, і туга:

Отакі сліди лишали

Нам московськії катюги.

Всі надії нині

Лиш на тебе, Боже,

Що державу збудувати

Україні допоможеш!

Щоб Тебе славити

І Тобі служити,

Від усяких супостатів

Твою віру боронити!

Нова радість стала,

Яка не бувала:

Ще не вмерла Україна,

Воля й слава не пропала!

      Отака насичена, іноді несподівана, доля випала найвідомішій українській колядці „Нова радість стала”.

Христос народився!


Матеріал підготувала Superpixie ^_^