Повстанське різдво - коляда та різдвяні відкритки

   

   

     Виховані в дусі українських традицій і християнської віри вояки УПА, перебуваючи у стані війни, намагались дотримуватися народних традицій, віддавати шану релігійним святам, серед яких Різдво чи не найвеличніше.
    Зазвичай повстанці прагнули відсвяткувати Різдво в селах – тих, де не було радянських гарнізонів. Зайшовши до населеного пункту, вони обирали кілька хат на околиці, просили господарів готувати кутю та святкували разом із селянами. При цьому навколо села виставляли стійки, які мали стерегти, щоби до населеного пункту раптово не ввірвалися МДБісти.

    Повстанський святвечір 1947 року в Лемківських лісах Володимир Тютюн (псевдо «Блудний») згадує так: «Помолилися ми біля ялинки, прикрашеної шишками і сіли до святої вечері. Не було дванадцяти страв, родини, але була віра і завзяття, була коляда, що єднала нашу повстанську родину. На прохання ройових і стрільців, командир дозволи піти в село. У Чертіжному нас ждали. Ми ходили по селянським хатам, спільно колядували, віншували. Над ранок повернулися до табору».

      Але і в криївці не забували святкувати Різдво. Хоча замкнений простір і бойові умови не давав можливості дотриматись усіх народних традицій, які во-ни пам'ятали з дитинства.

      Цього дня упівці намагалися приготувати кілька смачних страв до різдвяного столу, прикрашали ялинки, навіть робили дідуха. Під час святої вечері після загаль-ної молитви кілька слів і побажань завжди говорив командир, потім всі молилися та сідали за святковий стіл, проглянувши попередньо всі підходи до криївки аби рап-тово не наскочила облава. Розважали себе чим могли: співали колядок, розповідали веселі історії зі свого життя, згадували рідних.

      Але для багатьох і багатьох повстанців Різдво ставало днем, коли їхня душа відходила до Бога. Сутички з НКВД-истами, бої, диверсії, засідки – величне свято супроводжували стрілянина та кров. Влада, для якої не було нічого святого окрім Леніна в мавзолеї, радо користуватись нагодою застати повстанців в найневигідні-шому стані.

      «Сьоме січня 1946 року. У селі Синягівка Збаражського району Тернопільської області енкаведисти знайшли криївку, де був підпільник Смерека і з ним чотири дівчини-підпільниці без зброї. Смерека до останнього боронить вхід до криївки, а вкінці у безвихідній ситуації постріляв усіх дівчат (між ним своїх двох сестер), а сам, важкопоранений і непритомний, попав у руки ворога, де невдовзі помер».

      «Сьоме січня 1947 року. У лісі с. Сукіль (район Болехів Станіславської області) емведисти оточили у криївці повстанців Ворона, Соловія та Сосну. Завзято відби-ваючись, повстанці знищили емведівського лейтенанта, а другого лейтенанта важко ранили та в безвихідній ситуації самі пострілялися».

      Того ж дня на хуторі Підвал-Дроздовичі (район Городок, Львівська область) емведисти оточили в одній хаті підпільника Ігоря (крайовий референт пропаганди ОУН Львівського краю Володимир Херсонець). Ігор веде бій сам один. Двічі емве-дисти закидають хату гранатами, думаючи, що Ігор уже вбитий, і обидва рази, під-ступивши до нього зовсім близько, падають по кілька вбитими від вогню його зброї. Вистрілявши свої набої, Ігор довший час бореться здобутим у ворога автоматом. Вкінці емведисти підпалюють хату. Тоді, зовсім знесилений виливом крові, Ігор, щоб живим не датися, стріляється…

      Бажання повстанця зустріти Різдво в сімейному колі, так як навчила їх це робити українська мати, так часто оберталося трагедію, що про такі випадки склали навіть пісню:

   

     Сьогодні, коли ми цілком вільні святкувати Різдво Христове, багатьом українцям, на жаль, це уявляється, як релігійна пропаганда, як насилля релігії на їхніми душами. А от в часи упівської боротьби, коли святкування було пов'язане із смертельним ризиком, тоді люди знали, що це свято їхня сила, їхня надія, їхня незламність. Сотник Мирослав Симчич вдало сказав щодо значення духовної зброї для воїнів УПА: «Скажу вам, що і повстанська коляда, і пісня були тоді й пізніше сильною духовною зброєю, часто сильнішою за кріса. Повстанські пісні не лишень підтримували дух вояків УПА у боротьбі з жорстоким ворогом, а й зберігали віру народу в незалежну Україну протягом всього часу совєтської окупації».

     А зараз хочу торкнутися одного цікавого, як на мене, атрибуту повстанського Різдва – це Різдвяні листівки, якими повстанці по можливості вітали своїх рідних, коханих чи побратимів.

     Як влучно охарактеризував унікальне явище створення повстанських Різдвяних листівок історик, дослідник Руслан Забілий - в умовах визвольної боротьби, ці листівки були тим засобом, що у бойові будні повстанців вносили незбагненну Різдвяну містерію. 

    Їх або малювали, або виготовляли за допомогою друкарських пристроїв, схованих зазвичай під землею, у криївках. Часто підпільні художники на папері роз-фарбовували аквареллю візерунок чи будь-який малюнок різдвяного змісту і допов-нювали його вітальним текстом. Випуском листівок займалися Любомир Рихтиць-кий і Степан Голяш, Юрій Костів, Мирон Левицький. Проте в умовах конспірації імена художників, як правило, не розголошувалися.

     На Різдвяних листівках зображувались не лише традиційні елементи Різдвяної містерії, а й національно-визвольні символи: повстанці, які прийшли колядувати у село, чи, наприклад, символічна Свята вечеря у військовому наметі, а ось люди зі зброєю у руках ідуть поклонитися до скромної карпатської оселі, де Діва у вишиванці поєднала у собі риси їхніх матерів, коханих, сестер… Над хатиною сяє звізда – не радянська п'ятикутна, а справжня, Віфлеємська.

     Але були й інші листівки, надруковані поліграфічним способом, з кольоровими малюнками, які друкувалися закордонними частинами ОУН та представництвами Української Головної Визвольної Ради, виготовлялись у Німеччині, США, Канаді. Здебільшого вони поширювалися на еміграції, на Україну ж їх доставляли закордонні кур'єри ОУН.

     Ці листівки виготовлялися нашими митцями в еміграції, зокрема, Яковом Гніздовським, Едвардом Козаком, Петром Андрусівим, Галиною Мазепа та ін. У них ми знаходимо поряд із різдвяними мотивами українські краєвиди, спогади про боротьбу ОУН-УПА, про Княжу та Козацьку добу. Листівки не тільки нагадували українцям за кордоном про батьківщину, їх також розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність України.

     Розкидані по всіх усюдах українці обмінювалися Різдвяними листівками, де писали «Просимо тебе, Царю, просимо всі нині, пошли долю, верни волю любій Україні!». Залишені на листівках сповнені віри рядки колядок-молитов, палке бажання «Щоб Україна могла радіти! Христос вродився! Славіте!»

Невеличка виставка
повстанських Різдвяних листівок

Гуцул і повстанець з далеких гір з надією дивляться на купол собору Святого Юра у Львові, який довгими століттями був центром духовності Галичини і Лодомерії, серцем Української греко-католицької церкви.

Символ надії українців - Віфлеємська зоря. 

Листівка видана у 1947 р. Пресовим Бюро ЗП УГВР. 

Художник не відомий. Місце видання невідоме.

Янгол вказує партизанам - Свято настало і пора згадати і про святе.
Видана не пізніше 1952 р. Це встановлюється за надруком на звороті такого змісту: «…що буде в 52?? Свободна Україна! Певно: в 53» .
Автор і місце видання невідомі.
Цікаво читати такі написи, адже в 1953 тільки помер Сталін, а за свободну Україну вмирають ще й досі. 

Йдуть до церкви, не втрачаючи пильності, із зброєю в руках. 

Не дуже суміщається з постулатом про «другу щоку» і пацифізмом, який намагаються нав'язати християнству. Листівка видана Пресовим Бюро ЗП УГВР у 1947 р. 

Місце видання невідоме.

Скромна святкова вечеря, якій раділи і кожну крихту якої 

цінували на відміну від сьогодення, недогарок свічки, 

чатовий і малесенька надія у небі. 

Листівка мала чистий зворот без надруків та подільних ліній. 

Місце, дата і видавець невідомі.

Повстанців прийшли вітати дітки.
Видана в 1952 р. або напередодні. Місце видання не встановлено. Художник Юрій Костів намалював дві листівки, однакових за манерою виконання та стилем. На звороті написано: «Наліпляючи українську поштову марку, допомагаєш Воюючій Україні!» У правому куті розміщено два прямокутники для наліплювання марок. Один підписаний: «Українська марка», інший «Державна марка». Традиційно на листівках розміщується тільки один прямокутник. У даному випадку їх два через те, що поряд із прямокутником на який наліплювалася обов'язкова марка держави відправника, додатково ще доліплювалася недержавна марка Української підпільної пошти. Марка УПП купувалася додатково з метою фінансової підтримки діяльності підпілля.

Ще одне традиційне для повстанської агітації зображення трьох воїнів - 

упівця, княжого дружинника і козака як представників воїнства 

українського народу. Тут вони представлені як три царі, 

котрі вклоняються Новонародженому. 

Не вказано місця і часу видання. Автор: художник А. Каника.

Стрілець охороняє сільську церковку, щоб українці могли спокійно 

поклонитись Богу в часи комуністичного безбожжя. 

Без місця і часу видання. 

Автором листівки є художник, що підписався псевдонімом «Лев».

Молитва у наметі. 

Видана у 1952 р. або напередодні. Місце видання невідоме. 

На звороті напис: «Різдво в Україні 1952 року». 

Автором листівки є, очевидно, Юрій Костів. 

Цікаво, що молитовний намет також стояв на Майдані в Києві зимою 2014 року. 

Та й не тільки в Києві. 

Листівка спеціально до Нового року - намальована олівцями. 

Місце, час видання і автор невідомі.

Повстанський вертеп: вірою і зброєю по сталінському концтабору. 

Видана у 1947 р. Пресовим Бюро ЗП УГВР. 

Місце видання та художник невідомі. 

Уявіть собі, навіть в Сибіру, під дулами автоматів за колючою поволокою, в холодних бараках, не зважаючи на всі погрози адміністрації і стукачів, українці святкували Свято, якого ниньки в теплих ситих хатах зрікаються. 

     Розширений коментар дивитись тут: http://povitrulka.blogspot.com/2015/01/blog-post_25.html

Повстанська різдвяна ялинка. 

Місце, час видання і автор невідомі.

Дівчина ризикуючи життям і свободою принесла повстанцям скромну вечерю до Різдва. Командир вітає посланницю з дому, та про те що йде війна - не забуває, 

вартовий стоїть між деревами. 

Ця листівка виконана складаною. На звороті надруковане вітання. 

Місце, час видання і автор невідомі.

Повстанська коляда. 

Видана в 1952 р. або напередодні. Художник: Юрій Костів

Повстанні смиренно поклоняються Добрій Новині, який провіщає ангел з небес. 

В силуеті церков на задньому фоні можна чітко впізнати 

собори Святої Софії Київської та Святого Юра у Львові. 

Діти радіють, жінки плачуть, чи від радості за Добру новину 

чи від горя за сплюндровану безбожниками Вкраїну. 

Повстанський дідух з гранатою та гвинтівкою. 

Свічка на хлібі перев'язана чорною стрічкою по загиблим і закатованим українцям. 

Українські Марія та Йосип із Дитятком.

Українські Три Царі прийшли вітати Дитятко.

Гуцул си не журить! 

Видана до 1946 р. Місце видання та автор невідомі.

А цей трембітар уже з гвинтівкою. 

Видана до 1947 р. Місце видання та автор невідомі. 

Ймовірно, автор той же, що й у попередньої листівки

Бійця УПА вітають попередники у створенні держави - князь і гетьман. 

Без місця і часу видання. Автор не відомий. 

На звороті є такий надрук чотирма мовами – 

українською, англійською, французькою та німецькою: 

«Поштова листівка. Post card – Carte postale – Postkarte.»

Ще один варіант українських Трьох Царів - селянин, шляхтич і князь, 

що прийшли поклонитись Дитяткові із своїми дарами.

Свята ніч, тиха ніч!

Гей, утри сльози з віч,

Бо Син Божий йде до нас,

Цілий світ любов’ю спас...

З Вами були Суперпіксі і Повітруля ^_^